Первое, что вы сразу замечаете — как трансформируются ваши ориентиры и ценности

У світі склалася умовна теорія, за якою існує два типи мам: ті, для кого стати матір’ю є остаточним актом самореалізації, і ті, які постійно нарікають на батьківство. З такими архетипами в інтенсивній ротації не дивно, що стільки молодих жінок бояться мати дітей, адже їм здається, що буде лише два шляхи розвитку подій: вони втратять себе — або втратять розум. Опинившись на боці материнства, хочу сказати, що більшість мам, усе ж, не вписуються в жодну категорію. До того ж, стати мамою не так страшно, як про це говорять.

Пам’ятаю момент, коли дізналася, що вагітна. Тисячі запитань одночасно пролунали в моїй голові, а головне — чи готова я до цього. З того моменту моя свідомість відчутно викривлялась. Думаю, що одні з найбільш кардинальних змін і відбуваються в контексті саме цих подій.

Стати мамою не так страшно, як про це говорять

Власне, ці зміни у свідомості та житті відбуваються щодня. Ти невпинно відкриваєш себе з нових ракурсів. Наприклад, раніше я навіть не могла промовити слово «мама» у свій бік, а зараз, вимовляючи його, навіть отримую певне задоволення. Всі ці метаморфози відбуваються поступово. Так, тривалий час до народження сина я дотримувалася ідеології чайлд-фрі, але навіть коли мій статус змінився, відлуння цих ідей та принципів досі триває.

Перше, що ви одразу помічаєте — як трансформуються ваші орієнтири та цінності. Головний пріоритет — ваша дитина. Розчиняється заздрість, і приходять нові глибинні почуття. Так, під час пологів я відчула божественну складову моменту. І сперечатися тут досить недоречно. Згодом помітила, як значно скоротився мій скепсис та цинізм, і я багато у чому стала м’якшою, по-іншому почала сприймати світ і власних батьків. А особливо маму.

У батьківстві найкраще те, що дитина сама підказує, якою мамою треба бути, направляє та модерує. Але зрозуміло, що у кожного є своє бачення та філософія. Я от завжди думала, що буду суворою матір’ю, досить вимогливою, але і любитиму.

Мені хочеться бути такою мамою, яка є у мене. Без лекцій та промивання мозку у формі діалогу в мені закарбовувалися ідеали та цінності, людяність та сенси буття. Мені ніколи не було соромно за нашу незаможність, ба ні, я навпаки вважала це певною перевагою.

Хотілось би закласти такі вічні конструкти і своєму сину, балансувати між лагідною, чуйною, і такою, яка може закласти шари порядної і вдумливої персоналії. Виховати Людину.

Але здійснити це у завтрашньому світі буде складніше, ніж будь-коли. Головна моя фобія — взаємодія зі світом ґаджетів та соціальних мереж, де все частіше звучить новий діагноз — діджитальний аутизм. Переважно він стосується народжених після 1996 року — нового покоління, що не існувало без віртуальних акаунтів. Реакція таких людей на будь-яку дію сприймається через призму лайку або комента, а не мімічну реакцію. Думаю, це багато про що говорить.

Також не додає оптимізму й екологічний стан планети, що стрімко занепадає, щодня змушує думати, а що буде завтра і чи буде воно взагалі?

Ці питання глобальні та непідконтрольні, і від цього відповіді на них здаються ще більш утопічними.

А проте, якщо абстрагуватися та налаштуватися менш фаталістично, то все, що я чула про складність батьківства, досить гіпертрофоване. Зрештою, все, що потрібно дитині, — це «любов, що збиває з ніг».

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут