Президент — ключевой баг украинской системы власти

13 ноября, 15:37
Этот материал сейчас доступен только на украинском языке

Нам давно пора туда — в цивилизацию. И сейчас есть отличный шанс

Революція і в буквальному і образному сенсі повалила Леніна. Вона очистила нас від старих радянських еліт. Але вціліли вибудувані ними інститути, які служать егоїстичним і корупційним інтересам керманичів, а не людям. Тепер же саме час до пари з Леніним знести його мавзолей на Банковій.

Звісно ж мова не про сам будинок з химерами. Вона про інституцію, яка там знаходиться і є місцем поклоніння наших випадкових і тимчасових політичних еліт.

Випадковими вони є тому що ті, хто нами керує не були нами ж обрані. Хіба хтось з вас обирав Богдана, Єрмака, Подоляка чи Тимошенка? Чи може перед тим Ложкіна або Райніна? А це ті люди, які мали і мають колосальний вплив на державу і наше життя, хоча жодного мандату від нас не отримували. І навряд чи змогли б його отримати, якби пішли на вибори.

Такими ж випадковими людьми є й значна частина депутатів, які потрапляють у парламент нікому невідомими, не маючи ні власного імені в політиці, ні жодного політичного капіталу. Їхня роль у Раді зводиться до виконання волі та поклоніння тілу вождя, який сидить собі на Банковій і споглядає звисока і на депутатів своєї фракції, і на міністрів, і на голів місцевих державних адміністрацій, і на всіх громадян, як господар на ґанку на курей.

Випадковістю викликана і тимчасовість перебування у владі всіх тих сотень «керманичів», які доривалися до керма країни крізь коридори на Банковій. Оскільки голів президентських Офісів, Адміністрацій та Секретаріатів разом з їхніми заступниками та радниками ніхто не обирав, то вони не мають жодної легітимності на те, щоб бути нашою владою. Тому народ природно намагається позбутись їх чим швидше. З іншого боку, управління не є їхнім пріоритетом. Пріоритетом є сама влада, яку можна отримати через поклоніння вождю і постійну демонстрацію вірності його персоні.

Вся вертикаль державної влади нестабільна і безсистемна

Але завжди знаходиться той, хто б’є поклони і прислуговує краще та витісняє попередника з крісла поруч з дуче. Як підсумок вся вертикаль державної влади нестабільна і безсистемна. Вона зайнята не розв’язанням проблем громадян, а боротьбою за доступ до тіла першої особи держави.

Звичайно ж люди, які є у політиці виключно завдяки президенту будуть усіма силами захищати його існування і намагатись примножити його, а отже й свою, владу. Бо будь-яким іншим чином вони її не отримають. Тому заявам представника президента в Конституційному суді пана Веніславського про те, що президенту треба більше повноважень я не здивований.

Так само не викликають подиву його посилання на відсутність в Україні справжніх партій. Їх дійсно немає. Звідки ж їм взятися, якщо набираєш депутатів за оголошенням, везеш в Трускавець для тім-білдінгу і базових роз’яснень про те, що таке гілки державної влади, а потім тримаєш їх на короткому повідку, щоб голосували як треба?

Дивує лише одне. Скільки ще часу українці берегтимуть той мавзолей, який десятиліттями генерує їм лише проблеми, а також всяких випадкових Фокінів і Єрмаків? А разом з тим перетворює публічну політику на латиноамериканський серіал 90-х, де основа сюжету — це особисті образи, зради та боротьба за місце в тіні головного героя.

Адже майже весь західний світ живе в парламентських демократіях, а не у напівпрезидентських карго культах і не в стані ностальгії за вождем із сильною рукою. Як на мене, нам давно пора туди — у цивілізацію. І зараз є чудовий шанс, бо влада Володимира Олександровича, з його Сократами, Фукідідами та іншими Богданами — це ніщо інше як гучний удар по кришці гробу інституту президента. І простою перестановкою тіл у мавзолеї йому вже не зарадиш.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ